Оксана Дубовик, для молодіжного онлайн-журналу «Гречка», фото Антон Дубовик / 01.07.2011

Ми знову невтомно плентаємося по гостях, і сьогодні нас занесло на «чайок» до гурту прогресивного емо-реґі-турбошансону – “Веселі Біоритми”. І тут з’ясувалося , що треба було б зайти трішки пізніше, бо 18 липня музиканти святкуватимуть день народження (тоді б і тортик був!) Але Євгеніванович (фронтмен гурту –авт.) виявився гостинним господарем і щиро , без прикрас, розповів «Гречці», чим вони всі живуть, про що мріють і над чим працюють.

На питання відповідає Євгеніванович Веселий-Біоритменко.

-Незабаром «Веселі Біоритми» мають відзначати третій день народження, у Кіровограді є традиція масштабних святкувань, ви щось уже запланували?

— Нічого ще не напланували. У нас напружене гастрольне літо, можливо, що десь у дорозі відсвяткуємо. Якщо ж ні – влаштуємо “бунінскіє чтєнія” з шашликом і “Пепсі” десь на пленері. Масштабні святкування залишимо на 25-річчя гурту, до якого вже, до речі, не так багато часу й залишилося.

— Що хочете у подарунок?

— Довгоочікуваний платиновий магнітоальбом гурту. Історія запису його нагадує за масштабністю і трагізмом намагання України стати членом Євросоюзу. Із березня намагаємося впіймати звукорежисера, з яким ми домовилися про студійний запис. Поки що безуспішно.

— З якими думками «ВБ» приходять до цієї дати?

— Все не так погано, як могло би бути, але могло бути і краще. «ВБ» мають певну репутацію і прихильників, виступають на одній сцені з найвідомішими гуртами України, а з іншого боку – жодного матеріального артефакту (дисків, кліпів і відповідно ротації в медіа) не існує, як і всесвітньої слави. Зате займаємося спорідненою працею, у вус не дуємо, зате, як пташки, росу оббиваємо і даремно небо не коптимо. Виступаємо там, де нам подобається, мільйону першого не заробили, але оздоровчого біоритмічного ефекту у піснях не втратили. Вірю, що все в нас ще попереду – і кращі пісні, і важка результативна праця над собою, і шуби на голе тіло з лімузинами і червоними доріжками до кіровоградської філармонії.

— За кілька років існування весь час змінюється склад, кількість біоритмів зростає, чим це зумовлено і чи знайшли ви свою ідеальну формулу?

— Знайшли. На жаль, важливий шостий елемент гурту на півроку залишив самограйку заради гуманітарної допомоги афроафриканцям в Африці. Ллються сльози, але нічого не поробиш! Граємо, як сироти, і чекаємо найменшенького біоритма додому!

— Чи існують певні правила для учасників гурту, які творчі амбіції мотивують його діяльність?

— Коли з’являються якісь правила (ну, крім елементарних – не запізнюватись і не зловживати алкоголем), закінчується творчість. Колектив, який спрацювався, зігрався і здружився, є симбіотичним і самодостатнім, працює як єдиний організм. Амбіції кожного реалізуються, але регламентуються здоровим глуздом, смаком і дідовщиною.

— Ви позиціонуєте себе як емо-реґі-турбошансон. Емо, реґі і шансон начебто зрозуміло, а що у вас від турбо?

— У нас все турбо, щоб ви знали!

— Чи важко стати музикантом і створити свій гурт? Що для цього потрібно?

— Бажання й інструмент. Але і це є не обов’язковим. Головне правило таке – якщо можеш не грати і не створювати гурт – не роби цього. Не помножуй сутності без необхідності, Окама тобі суддя!

— Що відчуваєте, коли виходите на сцену?

— Це стрьомно, але майже як секс. Стоп, нас же ж діти читають! Майже як стати Спайдерменом!

— За цей час ви виступали і перед великими залами, і на закритих квартирниках, були якісь курйози, які не соромно людям розказати?

— І такі теж були. Я не знаю, чи соромно розповідати, як один з музикантів заснув на сцені під час виступу? От так присів скраєчку, втомлений, і заснув!

— З ким ви вважали б за честь виступати на одній сцені?

— Із “Перкалабою”. З “Братами Гадюкіними”, на жаль, вже не вийде.

— Хто ваші друзі? З якими творчими людьми чи гуртами ви підтримуєте найбільш тісні зв’язки?

— Таких багато. І музикантів (як кіровоградських, так і не тільки), і художників, і літераторів. Усіх любимо, усім цьом-цьом!

— А “Веселі Біоритми” мають ворогів чи конкурентів?

Конкурентів – ні. Ворогів, кажуть, маємо. Одне можу сказати : зла ні на кого не тримаємо і спостерігаємо за цим із задоволенням. Весело, а чого?

— У ваших текстах увесь час з’являється тінь політика (то депутат районних
рад, то Ющенко з Януковичем…) — це ви цікавитесь політикою, чи політика цікавиться вами?

— На наше велике щастя політика нами поки що не цікавиться (тьху-тьху-тьху!). А нас цікавить те саме, що й пересічного кіровоградця – у яку ціну картопля на Критому і коли це все нарешті закінчиться!

— Що вважаєте своїм найбільшим досягненням? Чим пишаєтеся?

— Діти. От діти у нас усіх хороші!

— Як до вашої творчості ставляться рідні?

— З безмежним терпінням.

— Які маєте думки про сучасний шоу-бізнес в Україні?

— Ммм…. Ніякої. Нічого не знаю про сучасний шоу-бізнес України.

— Ну і наостанок хотілося б дізнатися про ваші сьогоденні творчі плани :чим
займаєтеся, над чим працюєте?

— Зараз думаю борщу поїсти і підкорити весь світ щирими кіровоградськими мотивами і мелодіями.

-І традиційно ваше побажання для наших читачів?

— Миру у всьому світі, але хай згинуть воріженьки. Квартири у центрі, але не в кредит. Щастя кожному, але не за рахунок інших. Хороших біоритмів, але обов’язково веселих!

«Гречка» дякує за цікаву розмову й бажає у переддень свята успіху, натхнення, нових ідей, а також усесвітнього визнання. Будьте справжніми!